Найімовірніше, що ще до полкового устрою козак Івашко в мальовничому місці неподалік від Полтави заснував свій хутір.
Кількадесятинна галявина, обрамлена гаями та перелісками, з нешироким вибалком, на дні якого струмував джерельний потічок, справді була в усьому зручна й вигідна для поселення. Відомості про те, звідки сюди прибув і ким був першозасновник цього хутора, у вирі часів загубились. Можливо, доля його закинула в наш край разом із Жученками, котрі теж заклали свій хутір, що з часом переріс у знамените своєю історією село Жуки. Нічого не вдалося розшукати про подальше життя-буття козака Івашка. Та як би там не було, а його поселення на початку 17 століття було вже селом. Щоправда, невеликим. Напевне, драматичні події цього періоду завдали йому значної шкоди. Бо з перепису 1718 року, що був проведений за вказівкою Івана Скоропадського, довідуємося. що, окрім 65-сотенних козаків, які тут мешкали, жили також 72 душі посполитого люду полкового писаря Івана Заліського. Тож можна стверджувати, що село Івашки на ту пору було його власністю. З іншого документа дізнаємося. що за якихось двадцять років цього козацького поселення не можна було вже впізнати. З'явились девята церква Покрови Богородиці, а з нею й приходська школа.
Відомо, що при кожному храмі скурпульозно велись церковно-приходські книги, які були своєрідним літописом парафії. На жаль, ці безцінні джерела історії були безжалісно знищені, як і багато інших матеріальних і духовних надбань минулих поколінь. Загинула й книга Івашківської церкви. Добре, що свого часу в "Полтавських єпархіальних відомостях" були опубліковані з неї деякі витяги, які проливають світло на досить цікавий факт. Із запису в нкизі за період із 1740 по 1778 рр. довідуємося, що в селі вже тоді діяла школа. 26 травня 1743 року титар занотував: "Купили горілки теслям, что школу робили, за 25 копієк".
Отож, можна з певністю стверджувати, що перша школа в Івашках була відкрита восени 1743 року. Проіснувала вона до 1891 р.
У 1896 році, коли в селі була зведена нова дерев'яна церква й причетовий будинок, парафіяни висловили побажання виділити й обладнати в ньому церковноприходський клас. 23 жовтня 1897 року була знову відкрита церковноприходська школа...
Відтоді минуло багато років. Яких тільки подій - і кривавих, і світлих, і драматичних - довелося пережити Івашкам! Частіше гірка доля, аніж радість випадала нащадкам колишніх козаків. Старі люди, хоч їх з кожним днем залишається все менше й менше, пригадують і громадянську війну, коли брат ішов на брата, повальну колективізацію та розкуркулення, і штучний голодомор, від якого вкрай поріділо село. І як в тридцять сьомому під спів революційних пісень і улюлюкання з церкви виганяли попа, викидали ікони, стягували дзвони. І навалу фашистів. Пригадають вони й те, як з храму зробили сільбуд, а потім колгоспну комору, а в сорок третьому, відступаючи, німці її спалили...
Сьогоднішні Івашки справді красиві. Обабіч центральної заасфальтованої вулиці - будинки, двоповерхові котеджі. В усьому відчувається достаток і вплив обласного центру.
Уривок зі статті Івана Наливайка "Сівач освітянської ниви з Івашок", "Вечірня Полтава", №5, 2008 р.
| 
