Єдина Країна! Единая Страна!
                                                                                                     

                        Сайт  громади  Супрунівки
Супрунівка ВК
Питаннячко
Хто володів селом з 1716 року?
Всього відповідей: 18
Хто до нас завітав

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Видатні постаті

Козак Супрун
Легендарний воїн. Бравий і хитромудрий чоловік. 
Засновник хутірця поблизу Полтави - Супрунівки.


Богаєвський Григорій 
   (? - 1695 - ран. 1732)  
Писар полковий полтавський. Володар села Супрунівка з 1716 року.
Отримав підтвердження на володіння млином і грунтами у селі Супрунівці 1-ї полкової сотні. Значковий товариш Полтавського полку. Дружина Ганна Кіндратівна Алфьорова (? - 1710 - 1754 -?), донька сумського полкового обозного. У 1732 р. в ревізії записана як вдова, піддані у с. Супрунівці. Мала шинок у Полтаві і хутір під містом (1735), всього 63 двори (1744). У 1754 р. притягувалась ГВК разом з синами за несплату боргів греку, полтавському жителю Василю Христофорову. Мали синів Івана (сотник) і Василя (титулярний радник).
З книги: Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. - К.: "Стилос", 2009. - 432 с.

Коломинський Василь Степанович
         (1841 -? - 04/16.11.1874)
Cвященнослужитель.
Народився у селі Супрунівка Полтавського повіту Полтавської губернії. Син священика. 1862 року звільнився з середнього відділення Полтавської духовної семінарії. З 09.10. 1863 р. - дячок Введенської церкви містечка Решетилівка, з 17.03. 1871 р. виконував обов'язки псаломщика, з 08.11. 1867 р. - стихарь, з 10.01. 1872 р. - помічник наставника Решетилівського народного училища, з 12.11. 1872 р. - диякон. Помер у Решетилівці.
Літ.: Косяченко С. Некролог (Коломинский Василий Степанович) // ПЕВ. ЧН. - 1875. - 15 февр. - № 4. - С. 179-183.
Коротенко В.В., "Полтавіка".

Алексєєв Леонід Миколайович
Земський начальник Єлисаветівської та Супрунівської волостей Полтавського повіту (1916 р.).
Джерело: Несвіцький О.О. "Полтава у дні революції та період смути 1917-1922 рр." Щоденник.

Бочарова Ніна Антонівна
Українська гімнастка (спортивна гімнастика), дворазова олімпійська чемпіонка Олімпіади 1952 року в Гельсінкі.

Народилася 24 вересня 1924 року в селі Супрунівка на Полтавщині. Вона почала займатися спортом ще в Супрунівській школі, де вчителем фізкультури працював Петро Павлюк. Він і помітив талант своєї учениці. Уже в 14 років Ніна Бочарова здобула "золото" чемпіонату України серед спортсменів середнього юнацького віку. 
Закінчила Київський державний інститут фізичної культури (1948 р.). Виступала за київське спортивне товариство "Будівельник". 
В 1949 році Ніна Бочарова стала абсолютною чемпіонкою та чемпіонкою СРСР у вправах на колоді, а у 1951 році - чемпіонкою СРСР у вправах на брусах та колоді. 
1952 року, коли збірна СРСР дебютувала на XV Олімпійських іграх у Гельсінкі, Ніна Бочарова стала другою після харків’янки Марії Гороховської в абсолютному заліку. Вона здобула 2 золоті нагороди (у командній першості та вправах на колоді) і 2 срібні (у багатоборстві та у командних вправах з предметами). 
У 1953 році на Всесвітніх іграх студентів виборола 5 золотих та 1 срібну медаль.
У 1954 році на чемпіонаті світу у Римі (Італія) Ніна Бочарова завоювала 2 медалі - золоту (у командній першості) та срібну (у командних вправах з предметами).
У складі збірних СРСР та України – багаторазова чемпіонка та призерка міжнародних змагань. 
Після закінчення активної спортивної діяльності працювала тренером-вихователем та фахівцем в українській раді Добровільного спортивного товариства «Спартак». На громадських засадах очолювала раду «Юного авангардівця» Центральної ради Добровільного спортивного товариства «Авангард». 
Ніна Антонівна - Заслужений майстер спорту СРСР зі спортивної гімнастики. Нагороджена Орденами княгині Ольги III та II ступенів (2002 р.та 2009 р. відповідно), медалями «Ветеран праці» (1979 р.) та «В пам'ять 1500-річчя м. Києва».
Посилання: orenda.pl.ua

Варченко Юрій Миколайович
Перший заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської облдержадміністрації - начальник управління з питань внутрішньої політики.

Народився 23 березня 1959 року в с. Супрунівка Полтавського району в сім'ї службовців. 
У 1980 році закінчив Полтавський педагогічний інститут ім. В.Г. Короленка і отримав кваліфікацію вчителя історії та суспільствознавства. 
З 1980 по 1989 рр. працював організатором позакласної роботи Тахтаулівської середньої школи. 
З 1981 по 1989 обирався депутатом Тахтаулівської сільської ради. 
У квітні 2002 року призначений на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики Полтавської районної державної адміністрації. 
З червня 2003 року працював на посаді заступника начальника відділу зв'язків з об'єднаннями громадян управління з питань внутрішньої політики Полтавської облдержадміністрації. 
З вересня 2005 року по листопад 2008 року - на посаді заступника начальника управління – начальника інформаційно-аналітичного відділу управління з питань внутрішньої політики. 
З грудня 2008 і по цей час - на посаді першого заступника директора Департаменту - начальника управління комунікацій з громадськістю, у справах релігій та національностей. 
Магістр державного управління. Одружений, має двох синів.
Посилання: publicpolinfo.gov.ua

Дереза (Дзюбан) Людмила Василівна
                     (1961-2010)
Доктор філологічних наук, професор.

Народилася 8 січня 1961 р. у селищі Супрунівка Полтавського р-ну, Полтавської обл.
У 1980 р. закінчила Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С. Макаренка за спеціальністю „Вчитель початкових класів”. Закінчила Полтавський педагогічний інститут імені В.Г. Короленка за спеціальністю "Російська мова і література".
Працювала професором кафедри теорії літератури і історії української літератури Горлівського державного інституту іноземних мов. 
У 1997 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: "Н.М.Языков и русская литературная сказка 30- х гг. ХIХ века" (кандидат філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література). 
У 2005 р. захистила докторську дисертацію на тему: "Російська літературна казка першої половини ХІХ століття в системі жанрів романтизму" (доктор філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література). 
До останнього дня життя була професором кафедри зарубіжної літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. 
Останній незавершений проект, над яким працювала Людмила Василівна – координатор Конкурсу сучасного переказу-інтерпретації на тему «Лис Микита» за мотивами однойменної казки Івана Франка серед школярів 8 - 11 класів.
Детальніше переглянути перелік публікацій Людмили Василівни Дерези можна на сайті: www.psyh.kiev.ua 

Колєснікович Віра Павлівна
Художник-передвижник
Народилася 24 лютого 1988 року в селі Супрунівка Полтавської області. Закінчила Полтавський аграрний коледж, а за тим і Аграрний інститут у Полтаві.
Зі статті "Віктор Олександрович та Віра Павлівна Колєснікович", розміщена на сайті "Полтава історична":
"Розповідаючи про Віктора (прим. чоловік Віри), не можу не згадати про його прекрасну дружину, яка не тільки духовно підтримує свого чоловіка, але і сама намагається відобразити свій багатий душевний світ на полотні. Мабуть, те далеке, національне і самобутнє, що дрімало в цій молодій жінці, завдяки чоловікові, виплеснулося на її картини. Напевно так влаштувала природа українських жінок, що ще зі стародавніх часів вони зображали квіти. Ці зображення можна було побачити скрізь: у деяких селах зображеннями квітів господині розписували внутрішні і зовнішні стіни своїх осель, візерунками з квітів прикрашали віконні і дверні отвори, а, скільки цих зображень лягало на рушники, про це і розповісти то в одній статті не можливо; зображення з переплетень фантастичних квітів застосовувалися для прикраси господарського начиння, глиняного і дерев'яного посуду, різних виробів з дерева і навіть звичайних яєць, що з часом виділилося в мистецтво української "писанки". Мені здається, все це чарівне і лагідне, що давно вже дрімало у Вірі Павлівні Колєснікович, нарешті знайшло собі вихід у вигляді зображень чарівних букетів і гілок квітучого українського яблуневого саду з птахами, що співають на них. Дух її картин зачаровує своєю непідробленою простотою, красою і безпосередністю. Здається, що вони випромінюють запах весни. А кожна картина наповнена добротою і чистотою жіночої душі".
Деякі картини Віри Колєснікович: