Єдина Країна! Единая Страна!
                                                                                                     

                        Сайт  громади  Супрунівки
Супрунівка ВК
Питаннячко
Назвіть дату визволення Супрунівки від фашистських загарбників
Всього відповідей: 3
Хто до нас завітав

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Ласкаво просимо, друже, до нашої супрунівської громади!
 
 
  Якщо ти нащадок славного козацького роду Супруна, або просто вільний мандрівник всесвітньої павутини, то не витрачай дарма часу. Заходь до нас та й поговори з мешканцями села. Дізнайся від них цікаві байки та билини про мальовничий куточок України - село Супрунівку. Поглянь на стародавні і таємничі мапи Супрунівки. І ти відчуєш, як непомітно мине час... Бо й втрапив ти сюди неспроста.
  Бо село Супрунівка - одне з найбільших сіл Полтавського району. За царя Гороха (був такий дядько колись) облюбували галявину скіфи й поселились на місці села. Минали часи, й на те місце завітав козак Супрун. І прикинув, що має бути тут град стояти. Та град не град, а хуторець невеличкий збудував. Розселив козаків і наказав плодитися та й  за скотиною дивитися.
  Мешканці і розвинули господарство, яке за об'ємами не поступалося такому поважному (тепер) місту як Полтаві. Бо тоді, з одного супрунівського бика, можна було отримати 20 тонн м'яса, а одна супрунівська бджола могла принести за раз 10 кг меду. Що ж, скажеш, вигадки усе це! Та ні. Бо тоді і люди, і бики, і бджоли не такі то були. Були вони велетнями, що будували собі величезні житла. Й місця їм ставало мало. Тому так виросла Супрунівка, що стала центром Супрунівського району. А Полтава сором'язливо зніяковіла. Та згодом взяла своє і доросла до нашого села. 
 Будували, руйнували, знову будували ми наше село. Терпіли ворога-загарбника, що прийшов з Німеччини. Та не витерпіли і дали йому прочуханки. А він аж на одній нозі додому тікав. Усілякого було.
  Прогрєс і у нас вийшов якимось боком. Навчилися на карєтах, потім машинах їздити і повітряний простір підкоряти на літаках. Ще й досі літають над головою із аеропорту "Полтава", що під Супрунівкою, залізні птахи.
  А як навчилися супрунівські хлопці у футбола грати, то від удару м'яча уся земля полтавська дрижала... 
  Багато можна ще розповісти. Та всього не перекажеш. Отак живемо потрошку, як за царя Горошка. 
  Трудилися, трудимось і будемо трудитись, щоб не дати спуску ворогам. Бо ж заповідав старезний наш козарлюга Супрун од лихого ховатися, а до праці, що єси зібрання усього доброго, прилучатися. Тому й працьовиті такі ми вродилися. 
  Тож завітай, друже, до нашої супрунівської інтернет-спільноти. Гостинно тебе приймемо та й поспілкуємося. Згадаємо часи славнії, та й віру матимемо у часи майбутнії. 
 
  Бо і наш Бог не вбог, і ми на своїй, супрунівській, землі люди!